се менї байдуже! Правда, на початок практики, на устроєнє здалось би дещо фондів, ну, але в тім уже моя голова, не вам сим журити ся. Важнїйшою перешкодою єсть…
Доктор на хвилю зацукав ся.
— Що таке? — спитала Целя.
— Ваша почтова служба, ось що! — сказав доктор і відітхнув, мов би звалив якийсь важкий камінь із грудий.
Целя глядїла на нього з нїмим зачудуванєм.
— Так, панї! — свобіднїйше вже і навіть з якимось жаром говорив доктор. — Анї мій батько анї я не пристанемо на те, щоб моя наречена з почтового бюра йшла під вінець. Жінка, се для мене щось таке сьвяте, нїжне, недосягле, що я навіть у думцї не можу без обуреня бачити її там, на публичній виставі, на тім ринку, де безстидність і брутальна сила штовхають ся в боротьбі за шматок хлїба. Представляти собі вас, панї, серед тої юрби, се для мене таке болюще, таке понижаюче!…
Целя стояла блїда, холодна, непорушна. Тілько її груди хвилювали раптовно і швидко, сьвідчачи про глибоке внутрішнє зворушенє.
— То щож маю зробити? — спитала вона ледви чутно.
— Покинути почту як найшвидше, хоч завтра!
