— І кудиж відтак подїти ся? Аджеж тут… у вас… на вашій ласцї бути не можу, не будучи ще вашою.
— Ну, на ласцї! Яких ви слів уживаєте! Для того, кого люблю, всяка ласка, всяка жертва єсть тілько обовязком. Правда, тут вам бути нїяково, але на се єсть рада. У мене є стара тїтка в Станїславові, відвезу вас до неї, пробудете там, поки тут усе буде готове до шлюбу. Ну, що, згода?
І доктор з усьміхом знов простер рамена, щоб узяти її в свої обійми.
— Ще нї, — холодно сказала Целя. — Тепер моя черга сказати слово. Не буду говорити довго. Прошу вас, пане доктор, прочитайте менї на голос отсей лист і пояснїть його зміст!
І вона подала йому письмо, яке перед тим дала їй Осипова.
Доктор зірвав ся з крісла мов опечений, кинувши оком на грубі каракулї та курячі лаби, якими надряпане було його імя на ковертї.
— Відки ви взяли се письмо? — сказав він різко.
— Не бійте ся, пане доктор, я його не вкрала, — холодно відповіла Целя. — Осипова знайшла його на сходах і думаючи, що воно моє, подала його менї. Лист був осібно від коверти, і поглянувши на лист, я побачила рахунки за пранє, за митє підлоги, за чищенє
