уривчасто і якось мов сердито. Жарту або якого иньшого радого та щирого слова не чув від неї нїхто. Кождому, аби хто, вміла дотяти своїм острим язиком. Правда, — кажуть — не з добра вона така й стала. Небіщик Лесь, повідають, убивав її тяжко за молодих лїт, прибивав кілком за косу до лави, та бив… З горя вона тодї нераз і напивала ся, і той звичай лишив ся у неї ще й до тепер, хоч нїколи пянство не довело її до того, щоб розтренькувала та прошастувала гірко запрацьоване добро. Коли пила, то пила сама. В її хатї анї в селї нїхто від неї нїколи й не понюхав порції горівки. Стара Лесиха була дуже тверда і скупа.
Гнат Лесишин довго не міг оженити ся. Нї одна дївка в селї не хотїла йти за нього. Не знати, чи то тому, що був такий злий та забіяка, чи тому, що такий поганий. Волосє червоне, оча маленькі, хитрі як у якого Татарина, сам великий, голова як макітра, а губи мов подушки, такі повіддувані. Ну, не про те річ, — най його там божа Мати судить! — але досить на тім, що нїкотра дївка не хотїла йти за нього. Ще — не знати як і чому — плели щось люди, що Гнат не зовсїм має чисті пальцї, нераз там крізь них і дещо чуже прослизне ся. Не знаю як де, а в нашім селї вже нема гіршої ганьби, як коли кого обне-
