пахом сирого лепеху і татарського зїля. Любо якось та легко ставало на серцї.
Наші женчихи дожали нивки, поставали, повипростовували крижі та відсапували.
— Ладний деньок буде завтра, — промовила Лесиха якось ласкавійше, як звичайно. — Богу дякувати, що ми тут нинї впорали ся. Завтра треба буде ячмінь на Базарищи схопити.
— Ладна ніч буде нинї! — прешептала Горпина, легко почервонїла і зітхнула.
Анна всьміхнула ся до неї, та якось сумно, мов крізь сльози. Вона одна знала про тайну Горпининого дївочого серденька, про її любов до вродливого, чорнобрового парубка Митра Грома.
— Ну, чого стоїте! Анно! хопти узбирати, коровам до припусту! Ти, дївко, бігай, телята напій! Ну, борше!
Анна зараз метнула ся мовчки, раднїйше, як звичайно. Чаруюча сила лежить в однім однїсїнькім ласкавійшім слові! Горпина підбігцем і приспівуючи поквапила ся до дому, а стара Лесиха, положивши серп на голову вістрєм до хустки і завдавши собі на плече сніп первак гордо помела за нею. Остатня прийшла до дому Анна двигаючи на плечах велику верету сьвіжого, пахучого та цьвітистого буряну. Корови чекали вже на неї, а по-
