Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/160

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 152 —

видно було доброту і лагідність, а його зачудуванє, коли почув, що я кузинка паннів, також сьвідчило на його користь.

Попрятавши я сїла знов у своїм кутику і прислухувала ся гомонови гостий. Серце моє било ся якось незвичайно і я старала ся ловити вухом і розпізнавати його голос. Говорив просто, без звичайного у многих офіцерів силуваного різкого тону. Говорив коротко і мало. І се також менї подобало ся.

На другий день перший раз панни накинули ся на мене з лайкою. „Ти опудало, ти непотрібе, як ти сьміла йому показувати ся на очи!“ Я заплакала і сказала, що я сьому не винна, що прийшов несподївано і сам перший заговорив до мене. Що зачіпав мене так, як молоді паничі звичайно зачіпають служниць, се я стидалась і бояла ся казати їм. Змякли панни, почали мене цїлувати, купили менї хустку за 5 ринських і просили, щоб я все, скоро зійдуть ся гостї, гасила сьвітло в кухнї і сидїла в потемках. З усього я порозуміла, що той офіцер і їм дуже сподобав ся. Але якийже був їх сум, коли на другий четвер він не вважаючи на запросини не явив ся. Тисячні здогади, кваси і ґримаси, навіть на мене почали було гримати, коли в тім прийшов від нього лист. Звиняв ся тим, що був комендерований на патроль.