Олесь визвав їх обох на поєдинок. Отже одного він ранив, а другий ранив його, і то досить небезпечно. Се я дізнала ся від одного жовнїра з його компанії, котрого просто зачепила з вікна.
Я не могла довше витримати, побігла до нього. З тяжкою бідою я вимогла, що мене до нього допустили. Він лежав на постели, блїдий як крейда, помарнїлий. Куля попала йому в груди і тілько дивним припадком не положила його на місцї трупом.
Ридаючи я припала до нього, цїлувала його ноги і руки. І він розплакав ся.
— Ну, чого ти! Чого ти! — повторяв. — Тут тобі не можна бути. Іди до дому, я тобі напишу.
Довго я не хотїла вступити ся, аж коли прийшов доктор і сказав менї, що він буде здоров, але тепер ще потрібно йому спокою, я пішла.
Він не писав менї, але по кількох тижнях сам прийшов. З якою нетерплячкою, з яким неспокоєм я ждала його! Якими чудовими фарбами малювала собі першу стрічу з ним по тій страшній пробі, як твердо божила ся, що все, все житє своє, працю і всї помисли віддам для нього! А коли прийшов і глянув на мене і мовчки сїв на крісло — я від разу почула, що між нами все скінчене, що нам треба
