По трьох місяцях наша дївчинка вмерла.
Олесь зачав рідше бувати в мене. Лїтні марші, далї маневри, далї знов якась служба — цїлими тижнями, а далї й по довше не бував у мене. Наші стрічі були холодні і короткі. Здавало ся, що зі смертю дитини улетїло наше щастє і те тепло, котре давнїйше проймало нас обоє, коли ми були з собою. По маневрах він захорував і пролежав більше місяця. Написав менї, щоб я сидїла дома і не важила ся приходити до нього. Що я витерпіла за той час!…
Аж на третїм тижнї я дізнала ся, що він мав поєдинок із за мене. Ті офіцери, що тодї підходили до нас у реставрації, здибавши ся з ним підчас маневрів (вони були львівські) почали розпитувати його про ту даму, що сидїла з ним, і чому він їм її не представив, і при тім сказали про мене щось такого, що
