По смерти дїдуся Целя перейшла жити до пана Темницького. Пан Темницький був то приятель небіжчика дїдуся і при смертельній постели обіцяв йому, що буде опікувати ся бідною, одинокою сиротою. Пан Темницький, то був пенсіонований урядник невисокої ранґи, числив 68 лїт, мав жінку о пять лїт від себе старшу і глуху як пень, і одного сина, що скінчив у Віднї медицину і практикував при тамошнїй клїнїцї. Пан Темницький був то, що називає ся „веселий дїдусь“: лисий, з великими вусами і мохнатими бровами, мав румяні щоки, мяснисті губи завсїгди зложені до усьміху, малі і товщем запливаючі очка і здорові зуби, і виглядав при своїй жінцї як її син, молодший від неї що найменше о 20 лїт. Жив із своєї пенсії, скромно а акуратно, не служив нїде і нїчим не займав ся. Весь день сидїв у своїм кабінетї, курив люльку і читав ґазети, а вечером ішов до касина, відки вертав перед десятою, аби не платити „шпери“. В касинї, тобто в товаристві своїх ровесників славив ся як сьміхованець і фацеціонїст, що не вважаючи на семий десяток лїт доси не позбув ся охоти до авантурок, або, як він сам говорив, до „маленьких зворушень“. А дома, коли сидїв за столом при снїданю або обідї і весь час свобідний від жованя заповнював своїм балаканєм, лагідним, монотонним і усипляючим, був подібний до гладкого кота, що
