Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 12 —

роскішно муркотячи пасе очима якийсь лакомий кусник, але не хоче перед часом трудити ся хапати його, бо добре знає, що коли прийде відповідна нагода, то лакомий кусник сам упаде в його аксамітні лапки.

Пів року вже жила Целя у панства Темницьких, день у день слухаючи монотонного воркотаня пана Темницького і поглядаючи на його двозначні усьміхи. З разу забавляла її гутірка того пана, але опісля знудила монотонність і обмежений кругозір його думок. Вона трібувала з ним сперечати ся, але се оказало ся неможливим; усї її слова він приймав з добродушним усьміхом, мов бриканя малої, пещеної дитини. Та що пан Темницький нїколи не виходив із границь добродушної жартливости і не позволяв собі нїчого, що би ображало приличність, то Целя чула себе при ньому супокійною. Хоронила її також жалоба, яку носила по смерти дїдуся і яка по части накладала пута й пану Темницькому. Але отсе перед кількома тижнями прибув із Відня молодий Темницький, лїкар, і відразу внїс із собою до того тихого гнїзда якийсь острий, задушливий дух, що від першої хвилї проняв Целю якоюсь трівогою, почав стискати її груди якимось невиясненим прочутєм остраху і небезпеки.

Доктор Темницький був високий, плечистий, сильно збудований мужчина, з правиль-