ними обрисами лиця, з буйним, темним заростом. Рухи його були повільні і поважні, голос баритоновий, трошечка хриповатий, погляд холодний і немов наскрізь пронизуючий. З кождого руху, з кождого слова його було видно, що сей чоловік має дуже високе розумінє про свою вартість, що вміє панувати над собою, але заразом уміє і любить панувати над иншими і привик поборювати всякі трудности, що стоять на завадї його замислам. Ворог усякого сентименталїзму, він поглядав на сьвіт холодним оком анатома і віддавна привик судити всїх і вся тілько з погляду свого улюбленого „я“. Ворог дотепу і жартів, один тілько зворот виголошував з певним відтїнком юмору, а був то жидівський зворот „wus tojgt mir dus?“ (на що менї се придасть ся?). Був се його оклик, невідступна мірка, яку прикладав до кождої нової річи, щоб оцїнити її вартість. Одним словом, був се чоловік наскрізь „позитивний“ і реальний. Хоч мав напевно не більше трицяти лїт, то про те здавало ся, що у нього не було нїколи тої „шумної“ молодости, що він нїколи не віддавав ся нїяким іллюзіям, не знав що то запал і ентузіязм, що цїле його житє було рівною, простою лїнїєю, без збочень, скоків і закрутів, без надмірних напружень, але і без слабостий і знесиля. Як у добрій машинї, так і в нього все, здавало
