Целя, якій зразу стріча з доктором була неприємна, швидко почула себе побідженою і вспокоєною супокійним тоном його розмови, повільними і статочними рухами, щирістю далекою від усякої афектації і тим приязним добродушєм, з яким він оправдував перед нею нетактовний поступок батька, або з яким усьміхав ся слухаючи її мрій про будуще житє яко стара панна почтмайстриня десь у самотнім домику в глухім провінціяльнім місточку.
Тепер могла йому лїпше придивити ся. Не був зовсїм такий суворий і страшний, яким їй видав ся в першій хвилї. В його очах не миготїли ті зловіщі искорки, що так бентежили й мучили її доси. Був зовсїм супокійний, простий, натуральний, а почутє власної сили і певности себе додавало йому в їі очах якоїсь надзвичайної принади. Мимоволї насувалась їй думка:
— От як би то могти мандрувати мандрівку житя, опираючи ся на сильне рамя такого чоловіка!
Але се бажанє далеке було від чутливого забарвленя, що могло би закаламутити супокійну течію їх розмови. Се був вивід чисто льоґічний, теоретичний, який не зачіпляв її серця і не бентежив крови. Вона знала, ще то річ неможлива, і не робила собі нїяких іллюзій.
А прецїнь обід, на який вона пішла до спільної їдальнї на перекір своїй ранїшнїй по-
