Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/54

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 46 —

станові, знов роздразнив і рознервував її в високій мірі. Правда, старий Темницький сим разом мовчав, а говорив тілько доктор. Розуміє ся також, що розмова мала зовсїм иньший характер, нїж попереднї, але власне для того вдарила її зовсїм з иншого, несподїваного боку, і тим сильнїйше вражінє зробила на неї.

Нї відси нї відти розпочав доктор річ про свою наречену. Показав Целї пару її листів писаних по нїмецьки, відчитав навіть дещо з їх тексту і просив її поради. Бо то женщини на женщинах усе лїпше розуміють ся, нїж мужчини, а отсї листи по його думцї вказують на цїлковиту незгідність їх характерів, а у його нареченої на недостачу любови до нього і навіть недостачу простої делїкатности, поверховий спосіб мисленя, еґоізм і иньші подібні злі прикмети. Бідна Целя пріла при тій розмові, бо тексту листів, писаних у значній части віденським діялєктом, не могла добре зрозуміти, а ті уривки, які зрозуміла, видались їй дуже банальними і нїчого не значучими. Приглядала ся тілько характерови письма, але й він був невиразний, не то жіночий, не то мужеський. Тож очевидна річ, що нїякого свого суду про ті листи й їх авторку не могла висловити. Зрештою доктор не дуже й налягав на се. Бачило ся, що ті листи були для нього тілько притокою для висловленя перед Целїною своїх поглядів на любов і на родинне житє. Гармонїя