Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/56

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 48 —

Правда, доктор висловляв ясно і докладно богато таких думок, до яких і вона сама дійшла дорогою досьвіду і власної мізкової працї, але чому-ж то ті думки, висловлювані його устами, були в її очах такі нові, принадні й цїнні, вилїтали перед її розумовим зором мов яркі, огнисті ракети? Кілька разів доктор немов ненавмисно діткнув — що правда, дуже делїкатно — таких річий, які частенько бували предметом її таємних мрій і тихих, майже несьвідомих бажань, — і при кождім такім натяку Целя чула немов дотик павутини, чула, як якась елєктрична искра пробігала по цїлім її тїлї.

Тим то й не диво, що через увесь час обіду під впливом тих докторських розмов і признань Целя сидїла мов причарована, раз паленїючи, то знов блїднїючи, і тілько часом, з очевидним зусилєм, для чемности здобувала ся на якесь слово. Їла мало, а за те випила кілька склянок води, толкуючи ся спекою. Говорячи, доктор не глядїв на неї, як коли би знав, що вираз його очий чинить на неї пригнобляюче вражінє. Але власне те, що не дивив ся на неї, додавало його словам більше сили й суцїльности. Не вважаючи на незворушний спокій і суху на вид теоретичність докторського дискурсу Целя кілька разів вибухала сьміхом при його словах, а раз при якійсь зовсїм загальній фразї почула, що її очи почи-