Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/69

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 61 —

він так нетерпливо допитував ся. Целя поблїдла і ледво чутним голосом сказала:

— Є лист для пана.

— Є? — скрикнув молодий чоловік коло решітки, і в тїй хвилї впав на землю зомлїлий, мов неживий.

Целя до смерти не забуде того довгого-довгого погляду, яким окинув її молодий чоловік, коли його оббризькали водою і він прийшовши до себе підняв ся на ноги, — не забуде й тих слів, які він прошептав своїми безкровними устами!

— Дякуйте, панї, Богу і отсїй панї! — прошептав він. — Ви могли сьогоднї стати ся убійцею!

Який глибокий жаль, сердечний докір і заразом яка радісна надїя виражали ся в його очах, голосї й цїлій подобі, коли він держачи в руцї фатальний лист, усе ще нетвердим кроком виходив із бюра! Целя, зворушена до глубини, визирнула за ним у вікно. Він ішов звільна, хиткими кроками, мов пяний або приголомшений важким ударом, і все ще не осьмілював ся розпечатати лист. В кінцї щез на скрутї вулицї. Від того часу Целя нїколи вже більше не бачила його анї не могла довідати ся про зміст того листу. Та все таки була се перша і дуже досадна лєкція терпливости і старанности в дрібницях, яку дала їй почтова служба.