Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/84

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 76 —

голову даю за се! — за крихітку оказаної йому любови почував би себе до обовязку бути вдячним увесь свій вік! Бідний ідеалїст! Він не знає, що поки тираном є любов і нїчого иньшого, поти тиранїя та не може бути нещастєм анї злом, і нїяка женщина чиста, чесна, любяча і розумна такої тиранїї нїколи не злякає ся!

Оттак думка її перечила ся з листом Стоколоси, зовсїм не дбаючи про те, що ще сьогоднї рано перечила ся і доказувала зовсїм противне. Але швидко службові обовязки перервали той хід думок, а коли по хвилї знов сїла і глянула на лист, то тілько шепнула:

— Щож, нехай і так буде! Конець, то й конець! Щасливої дороги, пане Стоколосо!

Відтак зложила лист, всунула його до коверти і сховала до кишенї. Сього листа рвати і викидати за вікно не думала.