о девятій наша служба кінчить ся. Будьте ласкаві, пане доктор, увійти сюди до нашої клїтки і сїсти на хвилинку. Маю ще троха роботи, але швидко буду готова.
Доктор охітно і без церемонїї війшов за перегородку.
— Пан доктор Темницький! Панї Грозицька! — сказала Целя, познайомлюючи їх обоє. Панї Грозицька встала і поклонила ся, з під лоба глянувши на Целю.
— Дуже менї приємно! — сказала своїм сухим голосом. — Батька вашого знала я колись… за лїпших часів. Бував навіть у нас. Ну, а тепер часи змінили ся! — додала з силуваним усьміхом.
В тих словах клубило ся так богато гіркости, що доктор аж іздригнув ся, немов почув дотик кропиви.
— Батько мій мало куди виходить, а про дім панї добродїйки часто згадує з великою симпатією, — збрехав доктор, щоб затерти неприємне вражінє слів панї Грозицької. Вона одначе вже не слухала його комплїмента, але відвернувши ся знов засїла при своїм бюрку і заглубила ся в своїх паперах та рецепісах.
Доктор присїв край бюрка Целїни при лївім розї, звернений до неї профілем. Мовчав і розглядав мізерне, шабльоново-урядове умебльованє тої клїтки, поки Целя занята була
