— А який же другий ваш справунок? — запитала Целя, думаючи, що доктор забув і забирає ся відходити.
— Завідомити паню, що наш сторож, який звичайно вечером провожає вас до дому, нагло заслаб.
— Ой, а щож йому таке стало ся? — скрикнула Целя.
— Не знаю, що йому там, — байдужно відповів доктор. — Те тілько знаю, що сьогоднї не може прийти, і коли панї позволите, то я сповню нинї ролю garde des dames і проведу вас до дому.
— О, дуже пану дякую, — сказала Целя. — Тілько чи не лїпше було-б, як би пан доктор був оглянув того бідного сторожа?
— О, про сторожа не бійте ся! — сказав доктор сьміючись. — Уже його там добре оглянено, тай слабість його не така небезпечна. Бачите — додав з усьміхом і майже шепотом, нахиляючи ся ще низше — неборачисько закропив ся трохи понад міру, ну, і…
Доктор значучо махнув головою, щоб показати повну безвладність „закропленого“ сторожа.
— А ви панї довго ще мусите покутувати в сьому бюрі? — запитав по хвили з усьміхом.
— О, нї! Вже пів до девятої, — сказала Целя, поглядаючи на урядовий годинник, — а
