зімне, зломить і з корінєм вирве слабу, хитку тростину?…
— Добрий вечір, панї! — почув ся в тій хвилї при дверех бюра знайомий голос. Целя стрепенулась і відскочила від вікна. Край деревляної решітки насупротив її бюрка стояв доктор Темницький, похиливши свою могучу постать, щоб показати своє лице крізь решітку.
— А, добрий вечір пану! — відповіла Целя.
— Маю тут до панї два невеличкі справунки, — сказав доктор злегка кивнувши головою. — Поперед усього я хотїв би надати отсей лист яко рекомендований. Адже се до панї?…
І не чекаючи на відповідь віткнув Целї лист у руку, хоч знав, що рекомендованє листів не до неї належить.
— Нї, прошу пана, — відповіла Целя, — се до панї Грозицької. — І віднесла його сама до сусїдки. Що по дорозї, проходячи поуз лямпи, зиркнула на адрес і прочитала „Amalie Schmidt, Wien, Ottakring, Haus Nr. 17, I. Stock, 10 Thür“, се прецїнь була річ зовсїм натуральна.
По хвили лист був вписаний, Целя вручила докторови рецепіс і взяла від нього 15 кр. порто.
— Красненько панї дякую! — сказав доктор, ховаючи рецепіс.
