— Ну, — сказав доктор усьміхаючи ся на пів мелянхолїйно, а на пів насьмішливо, і не зводячи очий з її постави — треба тілько раз бачити панну Амалїю, раз поговорити з нею, щоб дійти до певности, що нїякий нерозважний поступок супроти неї неможливий.
— Чи так! — сказала Целя. — Ну, але остро-ж ви судите! Не дай Боже нїкому підпасти під ваш суд, острійший від ваших скальпелїв і лянцетів! Бідна Амалїя!
— Не жалуйте її, панї! — сказав доктор. — Я певнїсїнький, що й вона швидко потїшить ся по моїй стратї. А в тім, прошу панї, чоловік раз жиє, значить, перший його обовязок — уникати прикростий там, де їх може уникнути, бо прикрости, се мінус житєвий, якого нам нїяка теорія і нїякий альтруізм не в силї надолужити.
Целя тимчасом з цїлим завзятєм і з цїлою натугою заглубила ся в свою роботу. Кінчила її без поспіху, методично, як колиб нїякий доктор не істнував тут же поруч неї, і нїяка фільософія еґоізму не була виголошувана з цїлою рішучістю житєвого досьвіду і непохибности.
