З ударом девятої години — анї на хвилю скорійше — панї Грозицька встала зі свого крісла, посипала піском і замкнула свою книгу, поскладала на купки понумеровані вже на завтра рецепіси, осібно польські, а осібно руські, уставила в порядку тягарики від листової ваги, поскладала пера, заткала каламар, одним словом, зробила на своїм бюрку взірцевий порядок, нарушуваний тілько множеством плям від чорнила на грубій бібулї, якою для ощадности прикрите було зелене сукно бюрка. Потім почала одягати ся.
Целя була вже вбрана і чекала на неї.
— Нехай панство на мене не ждуть, — сказала панї Грозицька. — Поки стара педантка вбере ся і з місця вирушить, панство будете вже на Маріяцкій площі. Впрочім наші дороги зараз від порога розходять ся, а я вже, Богу дякувати, в такім віцї — додала
