І. Заспів до Аполлона
Владарю, що погубив ти Пітона, віщуне і стрільче,
Що собі скелю придбав, превисоке Парнасу верхів'я,
Силу твою звеличу, а ти дай мені чесную славу
І, правдомовний, зішли в мої груди [такий звучний] голос,
Щоб людям, розсипаним широко, пісню дзвінкую
Вдав я по припису муз при привичній [для мене] кіфарі,
А тепер пісню тобі, кіфаристе, співаючи любу.
Дух мій неволить мене розказать те, що досі ніколи
Ще не сказав, як колись Бакха та владаря Аполлона
Волею кермований, я співав про страшливії стріли,
Лік для смертельних людей, для посвячених потім закони.
Перший явився давно, як конечність найбільшая, Хаос
І Кронос, що звоями незміренними [й тайними] сплодив
Воздух і двовдачного Ероса у прекрасній подобі,
Славного родителя ночі вічної; люди новіші
Звикли Фанетом його звать тому, що він перший явився.
Потім могутнього Бріма прийшов рід, злочинних гігантів
Вчинки; ті за своє зло повалилися з неба [в безодню].
Се покоління було перше, а після нього розрісся
Смертний народ, що живе й досі на тій землі незміренній.
Служать Зевесу вони та чтять Матір, що збігала гори,
Криючися по лісах у журбі за своєю дочкою,
За Персефоною, що з волі батька Кроненка [пропала].
Чтять і преславную теж помічного Геракла загибель,
Празнують свята Ідей та безмірную міць корібантів,
Також Деметри блукання й великий завід Персефони,
І як закони вона надала й дари славні кабірів,
І невимовні нічні обходи в честь володаря Бакха,
Божеський Лемнос і ту морем огорнену Самофраку,
43
