Люд свій увесь розбудив, що сям-там на дошках розпростертий
Спав. Іще весь дрижачи, всім героям про сон свій негайно
Оповіда, сеє й те доторкаючи тільки побіжно.
Ті повставали як стій, і зіскакував кождий з постелі.
Рання зоря за той час, що віжки золотії пістує,
Темний заперла бігун, чисто вимела хмари на сході
Й світлеє небо явила. Тоді всі мінійські старшини
Вбитого зараз пізнали, що весь був поплямлений кров’ю
Й пилом. Довкола його величезнії трупи лежали
Напасників. Ось вони короля кізіканського, вмивши
Чисто, на вистругані та гладкії дошки положили,
Яму теж викопали й збудували над нею надгробок.
Швидко поліна знесли й, приготовивши жертву всю чорну,
Дораз спалили в ровах. А я, щоб уласкавити душу,
Зливки померлим робив з молока та води з медоплинних
Джерел, та кроплячи їх, та честь їм даючи моїм співом.
Та Айзоненко в той час предложив усім тим надгороди,
Що в погребальних іграх захотіли би участь узяти,—
Дари віддав на те, що з Лемносу вивіз від Гіпсіпіли.
Отже, Анкаєві дав за борню двоушковую чашу,
Двоквартову, золоту, а Пелеєві за перегони
Піші, за бистроту ніг пурпурову [препишну] хламиду,
Діло майстерне, [достойне руки майстериці] Афіни.
А надгороду за найбільшу силу віддав він Гераклу,
Срібний пугар, скрізь цяцькований. За кінні штуки
Кастор одержав прегарні оздоби на шолом свій срібний,
А Полідевк за побіду в борбі навкулачки одержав
Гарний цвітастий ковер, бо відніс він переславну побіду.
Сам же дістав гарно зігнений лук і сайдак зі стрілами,
Бо пустив з лука стрілу, що найдальше зі всіх залетіла,
А понад теє дала Айзоненку мінійська флотиля
Цвітами оплетений вінок з довгої гілки оливи,
Почесті знак. А мені за мій спів божественний Іязон
Дав черевик золотий, а на нім два простертії крила.
Так розійшлася та гра, але вість долетіла до дому
Кізіцького короля. Як почула нещасная жінка,
Дряпала груди свої, плачучи, а потім, шию шнуром
Перев'язавши, вузлом тим кінець життю свому зробила.
Але земля, її сліз наглитавшися, джерело [сильне]
Видала, що із нори ллє до срібла подібную воду
