Страви й напою жадні. А довкола явились Арганту
Шпиці та гори, що скрізь мали в собі глибокі провалля.
В нетрі лісистії ті закортіло непричком Геракла;
Лук у руках держачи та свої трикінчастії стріли,
Він полювати пішов, щоб товаришам дать на вечерю
Чи то свиню, чи цапка, чи хоч би яку кізоньку дику,
А як Геракл відійшов, з корабля вийшов також і Гілас
Тайком за ним усліди й заблудив на стежках невиразних,
Потім у ліс заблукав, аж дійшов до яскині багонних
Німф. Ті, побачивши, що він нескверний іще, молоденький,
З виду подібний богам, задержали його, щоб із ними
Стався безсмертним і жив не старіючись з віку до віку.
Та як на південь уже довело сонце коні прудкії
І сильний вітер подув з гір, для тих мореплавців попутний,
[З шумом] вітрила надув, тоді Тіфіс велів [всім героям]
Швидко ввійти в корабель, з берегів відв'язати припони,—
І піддалися всі ми стерника повелінню такому.
Лиш Поліфем Ейлатенко побіг на вершок гори живо,
Щоб де Геракла зустріть та боржій в корабель завізвати.
Та не зустрів його він, не судила-бо доля на гарну
Фазісу річку ввійти велетенській Геракловій силі.
X. БЕБРИКИ, ФІНЕЙ І СІМПЛЕГАДИ
Вранці причалили ми до землі негостинної дуже,
Де королем був Амік над бебриків народом зрадливим.
Той, не лякаючися всевідущого кари Зевеса,
Кождого гостя з людей, що в сусідстві його проживали,
Котрий лише в його край або в дім загостив нещасливий,
На боротьбу визивав і вбивав кулаками нещадно,
Сього позбавив життя Полідевк у кулачному бою,
Без милосердя розбивши йому твердим гудзом ремінним
Голову, але бебриків юрбу знівечили мечами
Браві мінійці, відтіль вирушивши [у дальшу дорогу],
Втомлені веслуванням, до великого міста бітинів
Не допливаючи, ми поспішали попри плоский берег,
В залив [затишний] ввійшли і серед гір, покритих снігами,
Висадились на нічліг і там теж споживали вечерю.
Там нещасливо жонатий Фіней у гніві невгамовнім
Двох синів сам осліпив і між скелями дуже стрімкими
