А навпаки, гнало нас вверх водою вглиб краю все далі.
Много колхійських вже міст за собою лишили мінійці
Й ані не спостереглись, бо держала ніч темна за очі.
Так, поблудивши, пливли ми, веслуючи важко, рікою
По рівнині, а які там стрічалися люди? Бували
Голі волів пастухи, пташники й селюхи-хлібороби,
Племена керкетиків та відважних [вояків] сінтонів,
Що мандрували тоді почерез харандайців оселі,
Попри Кавказу верхи та через тіснину Ерітеї.
Аж як на сході зійшла та зоря, що людей звеселяє,
Стали при острові ми, вкритім зеленню. Тут, мов близнята,
Хвилями, що по них сплави не йдуть, розбігаються різно
Дві ріки, Фазіс широкий та дуже повільний Саррангайс,
Що його з різних земель нагодована водами в море
Шле Майотіда шумна почерез луговини багнисті.
В той час, веслуючи, ми плисти мусили денно та нічно,
Поки не випливли аж через гирло подвійне у Боспор [1];
Озеро, через яке волокрад Тітон у давнєє врем'я,
На величезнім волі сидячи, переплив, [мов у човні].
Втомлені [дуже таким] многоденним веслуванням, стали
Перш усього у майотів, одітих в одежі м'якії;
Там же гелонів народ та безлік племен довговолосих
Гетів та савроматів, голяків та укритих [в яскинях]
Арзопів та арімаскпів, людей усіляко шкідливих.
Що заселяють весь край довкола озера Майотіди.
Та коли тут без ліку бід на нас наложили безсмертні
І ми остатню глибінь водяну вже перевеслували,
Від низьких нас берегів грозить стала тяжкая загибель
Через шумну бистрину, від якої ліс стогне безмірний
І яка йде в океан та в [далеке] північнеє море.
Вхоплене нею як стій, через гирло пролетіло «Арго»,
Але ми дев'ять ночей і деньків провели трудячися,
Без ліку людських племен полишаючи справа і зліва:
Північних пактів народ, леліїв полудиких та скіфів,
В луки узброєних,— се найвірнішії Ареса слуги,
Таврів, що ріжуть людей і кровавії жертви приносять
Муніхії, бо їй збан мусить повен буть крові людської,
Гіперборейців, номад та каспійців народ [малозвісний].
