панував над усїми силами свойого ума, не почував анї трівоги, анї зворушеня, анї неспокою. А сей увесь затопив ся в своїм занятю і вже нї на що більше не зважає, нїчого не чує. Цїкава річ, чи почує бодай, як буду відмикати колодку! О, се вже певне, з такою обережністю він далеко не забіжить!
Так міркуючи ключник звільна посував ся корідором. Але чим далї йшов, тим більше щезав його хвилевий супокій, тим сильнїйше морщило ся його чоло і затискались уста. Щож се? Скрегіт, бачилось, уходив перед ним чим раз далї в глуб корідора. Ключник розміркував собі був зараз із першого разу, в яких казнях сидять такі пташки, по яких можна би надїяти ся проби втеки, але тепер переконував ся, що його міркуванє було хибне і ві всїх тих підозрених казнях було тихо, мов маком засїяв. А гарчанє чути було раз у раз, виразне, прискорене, монотонне, мов металїчне цьвіркотанє сверщка в шпарцї під припічком.
Помаленьку, мов привид, наближав ся Спориш до казнї, з якої позавчора перший раз почув був таке саме зловіще цьвіркотанє. Зближав ся не вважаючи на якийсь внутрішнїй опір; потер рукою чоло, немов би хотїв відігнати якусь налазливу а безглузду думку. Алеж се не може бути! Алеж се нїсенитниця, щоб і тепер той дзоркіт міг походити з тої самої казнї! Аджеж у нїй нема нїкого крім Про-
