На що нам того? Я дуже хотїв би, щоб ви, пане меценас, узяли сю справу в руки. Я знаю вас, вірю вам, що ви се зробите добре й на користь тих людей. А коли ви не схочете, ну, то я знайду собі Жида, такого, що ще й у руки мене поцїлує. Але не знаю, чи на тому скористають ваші люде.
Євген обіцяв заняти ся сею справою й попрощав ся з Ваґманом. Потім він довго, майже до півночі ходив по покою й обмірковував слова сього незвичайного лихваря. Не все в них було йому ясне, і він постановив собі при найблизшій нагодї розвідати ся про нього в иньших людей.
Др. Рафалович майже зовсїм забув про хвилеву стрічу з чорною дамою тої недїлї, коли зі Стальським ішов наймати помешканнє. Від тої недїлї минуло вже пару місяцїв, і він нїколи більше не стрічав її. Зрештою, канцелярійна праця, вічні терміни[1] і тисячі ненастанних турбот, що переходили через його голову, не давали йому часу думати анї про ту появу, анї про ту даму, спомини якої вона викликала була в його серцї. Та ось другого дня по візитї Ваґмана одна маленька пригода знов торкнула в його душі ту, здавало ся, порвану струну.
Того дня він виїмково не мав рано терміну в судї і длятого міг трохи відпочити. Вставши в
- ↑ Судові розправи {термін = реченець, визначений для судової розправи день)
