ва на село, також на лєкцію, а в осени вернув ся. Він наняв собі маленьке кавалєрське помешканнє, дешеве, з вікном на подвіррє, на другому поверсї, невигідне ще й тим, що на першому поверсї була школа гри на фортепянї; значить, удень міг там витримати тільки чоловік із дуже грубими нервами, або глухий. Євгенові було байдуже; він удень дуже рідко бував у себе в хатї; унїверситет і лєкції заповнювали його день, і тільки ніччю він працював для себе, вчив ся до екзаменів, а ніччю на першому поверсї було тихо.
Так він прожив спокійно з місяць. Аж одного дня він якось лишив ся дома — чи нездужав, чи свято якесь було. Старашенне брязьканнє на чотирох фортепянах розбило його нерви так, що він не міг витримати й вибіг із свого покою в дванацятій у полудне, думаючи йти на обід. Переходячи першим поверхом, він побачив, що двері школи відчинили ся, і з середини вийшли чотирі панночки з нотами під пахами; се були ученицї, що, по скінченню лєкції, йшли домів. Євген відразу зупинив ся, як вритий: одна з тих учениць була та сама панночка, що торік на балю й на вулицї зробила на нього, таке сильне вражіннє. Тепер вражіннє було ще сильнїйше. Панночка була вся в чорному і, вийшовши з кімнати, заслонила своє лице довгим, чорним, густим вельоном, — очевидно, носила по кімось жалобу. Євген тільки на хвилю заздрів незакрите її лице, й йому здало ся, мов би блиснуло сонце й освітило його. Він стояв мов остовпілий, забувши, де він і що з ним дїєть ся. Панночки пройшли поуз нього на ґанок, а ґанком
