ждав тільки, аж поприходять ученицї, щоб почути від них, чи схочуть мати його товаришем науки. На ратуші вдарила третя, й ученицї почали сходити ся. Насамперед прийшли дві сестри, підлїтки, гарненькі брунетки, потім прийшла третя, старша панна, худа й негарна, що, мабуть, училася на те, щоб самій зробити ся вчителькою десь на провінції. Панї дому представила їм Євгена, сповістила їх про його намір брати лєкції й запитала, чи не будуть мати чого проти того. Молоденькі брунетки обілляли ся густим румянцем, старша бльондинка кивнула головою. Нї, вони не мали нїчого проти того, тим більше, коли панї заявила відразу, що пан Євген буде вправляти ся тільки годину денно, і то окремо від них.
— Але де ж панна Реґіна? — запитала вчителька в обох брунеток.
— Ми не заходили до неї, але вона, певно, зараз прийде.
І, справдї, за хвилю отворили ся двері, і ввійшла та, котру панї назвала Реґіною. В Євгена серце забило ся страшенно, світ йому закрутив ся, очі застелило якимось туманом, і він сам навіть не тямив, як і коли встав з місця, поклонив ся панночцї й вислухав, як панї представляла їх одно одному: »Пан Євген Рафалович — Панна Реґіна Твардовська.« Він не тямив, як сїв потому, як панї виясняла Реґінї його намір. Він не мав відваги анї разу зирнути на неї, бояв ся її, мов злодїй, прилапаний у чужій коморі, тремтїв і сидїв, мов на шпильках, чуючи тільки одно — що вона тут, близько нього, що від неї виходить якась таємна,
