непереможна сила і проймає, пронизує, обезсилює його. Вона промовила — він майже не розумів, що вона сказала, але сам тон її голосу був для нього такою музикою, якої він, бачилось, не чув іще нїколи. Обі брунетки заговорили щось до неї, почали сміяти ся, — і вона засміяла ся, і той сміх дихнув на нього такою роскішшю, про яку йому досї і в снї не снило ся. Тільки тепер він почув, як сильно він полюбив сю дївчину, яка маґічна сила вяже його з нею. Вчителька вивела його з того моментального остовпіння.
— Ну, так, значить, добре, — мовила вона, встаючи й подаючи йому руку. — Мої панночки не мають нїчого проти того. І коли ви стоїте при своїм похвальнім намірі, то прошу сказати, коли вас надїяти ся на першу лєкцію.
— Завтра, — машинально промовив Євген. — Завтра в одинацятій.
І, вклонивши ся панночкам, він вийшов. Уже за дверима він почув за собою голосний вибух сміху. Сміяли ся, очевидно, обі брунетки.
Реґіниного сміху він не міг дочути ся.
»Доле моя, доле! Чом ти не такая, як доля чужая?« — бренїло в вухах Євгена, поки його тямка перебирала ті спомини. Важка тїнь пізнїйших подїй упала на ті безмежно щасливі хвилини, які переживав він відтепер оттам, у тім пустім покоїку
