тим. Що́ менї будуще? Що́ менї минуле? Я знаю тільки теперішнє, знаю тільки, що бачу вас, чую ваш голос.
— Я не співачка, — з насміхом відповіла Реґіна, — нема над чим так дуже уносити ся[1].
— Ах, панї! Всї співачки світа для мене не варті того, що одно слово з ваших уст.
— Ви, як бачу, поет?
— Нї, панї, я юрист.
— То, може, не випадає юристові говорити так поетично?
— Але й юрист має серце, а серце в певних хвилинах не дбає про параґрафи і знаходить свою властиву мову.
В часї тої розмови Євген ішов, похиливши лице і вдивляючись у тротоар. На лице дївчини, що йшла обік нього, не був би глянув нї за які скарби у світї. Він не знав, яке вражіннє зробили на неї його слова, й бояв ся навіть думати про се. Він дивував ся своїй смілости, що міг так говорити з нею, і прокинув ся тільки тодї, коли вона, подаючи йому руку, промовила:
— Дякую за супровід і прошу не йти зо мною далї. Отут за закрутом вулицї моє помешканнє. До побачення!
Він зупинив ся. Вона щезла, а він звільна пішов у противний бік, довго блудив по ріжних площах і завулках;, поки вийшов на ринок, і потім нїяк не міг пригадати собі, де се було, де вона покинула
- ↑ Захоплювати ся (пол.)
