муть: »Що, мовляв, за такий адукат, що звірюєть ся нам з такими річами! Дурневі дурна дорога!«
У нього кипіло в нутрі. Він жбурнув геть від себе книжку законів, яку держав у руцї. Груди дихали важко, від зворушення й болю дух захоплювало, і він зупинив ся біля вікна. Зразу не бачив нїчого: розбурхане чуттє заслонювало все перед ним. Але потім його зір прояснїв, і він побачив, що просто перед ним, у пустому міському саду на знаній затїненій лавочцї сиділа чорна дама з лицем, зверненим до його вікна.
Реґіна?
Він у першій хвилї здивував ся, побачивши її. Чого вона? По що? Свіжий удар, нанесений йому маршалком, хоч, бачилось, у першій хвилї не болїв, показав ся глибшим, більше болючим, нїж він думав зразу. Сей удар зранив не його особисте почуттє, не ту переболїлу й потрохи загоєну рану, з якою він носив ся цїлих десять лїт, але молоде, свіже й сильне деревце його громадської дїяльности, його святу віру в народ, у непропащу моральну силу рідної нації, в її кращу будущину. Тільки помалу, ходячи по покою, він починав відчувати всю жорстокість і болючість сього удару, і в його голові почали клубити ся погані думки, почали виривати ся з уст прокляття. Побачивши в тій хвилї чорну даму на лавочцї в саду, він зразу дивив ся на неї з якимось зачудуваннєм, мов на щось незнайоме, що завадою стає йому в дорозї. Недавня хвиля, коли він над долею сеї жінки пролив невисохлу ще річку сліз — якже ж далека була вона тепер від нього? Що вона йому? Примха,
