слабість волї, сантиментальний порив, соромний серед тих обставин, у яких він жиє тепер! І чим вона була для нього в життю? Нїчим, дрібненьким епізодом, що заважить хиба за пилину супроти тої широкої, поважної працї, якій він хоче — повинен — мусить віддати своє життє. Тепер якоюсь примхою долї їх стежки ще раз зустріли ся — і що ж із того?« Стрічають ся перехресні стежки на широкому степу тай знов розбігають ся І Таке буде й наше. Що вона менї тепер, і що я їй? Нїчогісїнько. Перелетні тїни, що мигнуть понад долиною й не лишать по собі нїчого-нїчогісїнько…«
І він відвернув ся.
Та в тій хвилї почув, як його серце стисло ся, заболїло страшенно, неначе рвало ся в його грудях. Наглим рухом голови він іще раз зирнув на чорну даму, і йому пригадала ся вона у вчорашньому помятому і злежаному шлюбному строю, і її на-пів-божевільні слова, і признаннє, що любила його, і її розпущене волоссє, і цинїчні слова її мужа — і, не тямлячи сам себе, не застановляючись, що і по що, він ухопив капелюх, замкнув за собою покій і вибіг надвір…
Він біг знаною дорогою, навіть у думцї собі не покладаючи, щоб вона й сим разом могла щезнути, як колись-то. І, справдї, вона сидїла на лавочцї, все вдивлена в його вікно, немов ждала його.
