Кожде ваше, слово наново показує менї, як багато я стратив, тратячи вас.
— Ну, що там про се говорити! — мовила Реґіна, всміхаючись сумовито. — Бачите, я стара баба, а перед вами ще світ широкий. Вам життє всміхаєть ся.
— О, чудово всміхаєть ся! — гірко скрикнув він. — Нї, панї, дозвольте й менї сказати вам правду сказати те, з чим я прийшов сюди, побачивши вас.
Вона вважно поглянула на його лице.
— Догадую ся, що ви хочете сказати, — мовила, блїднучи на лицї.
— Ви блїднете, панї?
— Ну, говоріть, — мовила вона ледви чутно.
— Про ваше життє знав я не відучора. То значить, про життє панї Стальської. Бо се менї анї у снї не ввижало ся, щоб панї Стальська, то були ви. Але проте, як жиєть ся панї Стальській із мужем, знав я давно з уст самого пана Стальського. І коли вчора побачив, що панї Стальська — се мої святощі, найдорожший скарб моєї душі, моя Реґіна, се ви, панї, коли я переконав ся, що пан Стальський не переборщив у своїм цинїчнім оповіданню, коли сьогоднї отямив ся трохи від того страшного удару й коли при тім добрі люде поквапили ся зараз же посолити мою свіжу рану. Панї, ви відвертаєте ся?
— Говоріть, говоріть, — мов у снї прошептала Реґіна.
— Слухайте, панї… Слухай, Реґіно! Хто се сказав тобі, що ти небіжка для мене? Хто сказав
