Баран кивнув головою, всміхнув ся і стояв на місцї.
— Ну, що? Маєте ще що сказати?
— Пан меценас самі їдуть?
— Сам.
— То, може, треба чотирі конї?
— Чотирі конї? А вам що таке? По що чотирі конї?
— Ну, я думав…
— Прошу вас, не думайте нїчого, але йдїть.
Баран похитав головою, мов щось не хотїло помістити ся йому в голові.
— То вистачать два?
— Вистачать, вистачать.
— Але конче мусять бути чорні, правда?
Євген зірвав ся з місця й наблизив ся до Барана — не з гнїву, але з зачудування, бажаючи заглянути йому в очі. Конципієнт голосно зареготав ся.
— Що вам, пане Баране? Длячого вам здаєть ся, що мусять бути чорні?
— Ну, я так думав.
— Але відки приходите до такої думки?
— Ну, чую, що пан меценас самі їдуть…
— Так що з того?
Баран вибалушив на нього свої очі з виразом тупого нерозуміння. Євген лагідно поплескав його по плечу.
— Нї, нї, пане Баране, менї про те байдуже, чи конї чорні, чи білі, щоб тільки добре бігли й щоби бричка була добра. Прошу вас, ідїть і замовте, і зробіть усе, як треба.
