— Маршалок вийшов, а по якімось часї адвокат вибіг що-духу й довго балакав щось у міськім саду з якоюсь панею. Я дивив ся крізь шпару[1] в парканї, але розмови не міг чути.
— Що то за панї?
— Якось не міг пізнати. Так щось на Стальського жінку подібна.
— Стальського жінка? Плакала перед ним?
— Нї, не видно було. Говорили живо, далї вона встала нїби загнївана й пішла, не прощаючи ся з ним.
— Гм! Гм! Ну, і він поїхав?
— Поїхав у пятій на термін до Гумниськ. У канцелярії казав, що буде ночувати в отця Зварича, а з поворотом буде в Буркотинї.
— Ага! Ну, ну. А що ще чувати?
— Та нїчого.
— Не був нїхто у вас?
— Був пан Шварц.
— Хто? Пан — —
— Пан Шварц. Той, що з суду нагнали.
— А він чого хотїв?
— Питав за вами.
— За мною?
— Так. Питав, чи буваєте часом у нашого адвоката.
— А ви що сказали?
— Я сказав, що нї.
— А на що йому треба се знати?
— Не знаю.
- ↑ Щілину
