— Е, що там казати. Найлїпше, як би пан казали от шинкареви дати ще одну шнапатирку[1].
— Ну, а ти що думаєш, не скажу? Ходи сюди!
Баран увійшов до сусїднього тїсного закамарка, де був тільки один стіл і два ліжка. Стальський сидїв тут сам один, пючи пиво.
— Сїдай. Що будеш пити? Пиво, чи горілку?
— Е, або то я пан, щоби пити пиво? По чім менї пити пиво? Я простий чоловік, випю горілки.
— Пане Елькуню, прошу дати кватирку, але доброї, чистої житної, з анижем[2].
Баран сидїв, понуривши голову.
— Чого зажурив ся? — питав його Стальський.
— Ет, пане, кождий має свойого червака, що його гризе.
— Залий бестіяльного! — мовив Стальський, ставлячи перед ним горілку й наливаючи чарку.
Баран випив.
— Ось солений ріжок[3], закуси.
Баран розламав ріжок і почав звільна хрупати його.
— Ти гнїваєш ся на мене, Баране?
— Я на пана? А за що?
— Ну, то добре, що не гнїваєш ся. А що ваш пан адвокат?
— Виїхав сьогоднї. До Гумниськ на терміни.
