се помилка. О. Зварич, як і всї чесні люде з обмеженим кругозором і тїсною головою, вперто стояв на своїм, і вони пішли спати, не договоривши ся до нїчого путнього.
Термін у Гумниськах був назначений на девяту рано, то ж Євгенові треба було виїхати з Бабинцїв дуже вчасно, щоб поспіти на сю годину. І, справдї, він виїхав, не бачивши ся рано з о. Зваричем, і велїв Беркові поганяти, не гаючись. Але насеред села мусїв зупинити ся. Коло криницї ждала його купка селян. Вони здалека поклонились Йому і, держачи шапки в руках, наблизили ся до брички.
— Здорові були! — привитав їх Євген. — А що, панове?
— Та ми хотїли би з паном побалакати, — мовив один із селян.
— Коли ж бо в мене часу мало. Спішу ся на термін до Гумниськ.
— Ще пан стануть на час. А ми би дуже просили…
Євген велїв Бернові зупинити коней. Селяни обступили бричку.
— Поперед усього прошу шапки на голови!
— Та вже най пан вибачуть, — мовили селяни, беручи шапки під пахи. — Ми й так постоїмо.
