Селянин, присунувши ся до нього близше, почав оповідати.
— Та то так. Знають пан пана Шнадельського?
— З лиця не знаю, а так, дещо чував.
— То правда, що то великий пан?
— Не знаю, чи великий на зріст.
— Нї, я не про зріст. Але так, учений пан, великий адукат.
— Здаєть ся, що не дуже.
— Не дуже? Ой, дуже. Кажуть, що був у судї, а як пізнав там усї порядки, то поїхав до Відня до самого цїсаря і сказав так: »Найяснїйший монархо! В Ґалїції[1] суди дуже несправедливі, простому народови велика кривда дїєть ся«. То найяснїйший монарха позволив йому виступити з суду, і зробити ся адукатом, і боронити простий нарід.
— Хто вам се сказав? — з зачудуваннєм спитав Євген.
— Та так скрізь по селах говорять.
— Бо я инакше чув, — мовив Євген. — Я чув, що пан Шнадельський був у судї, покрав там щось, і його нагнали. А адвокатом він не є й не має права бути.
Селянин похитав головою при тій мові, очевидно, не вірив їй.
— Е, то може пан не про сего Шнадельського чули. Бо сей, то дуже великий пан і вчений адукат.
— Я чув тільки про одного Шнадельського,
- ↑ Народ часто з-польська зве Галичину — Ґалїцією.
