— Не відомо, кажете. А отже бранка буде.
— Бранка? Ну, певно, бранка буде, як кождого року. Та хиба́ се така страшна річ?
— Як кождого року? Е, нї, пане. То не така бранка. То перед війною бранка, така, що лише кривого та слїпого пустять.
— Та хто се наговорив вам? Люде, хрестїть ся!
— Та ми, власне, про се хотїли пана списати.
— Про що?
— Та про тоту бранку.
— Кажу вам: бранка буде така, як кождого року.
— А рекрутів зараз поженуть до вогню?
— До якого вогню?
— Ну, пане. Видно, що ви тої річі не знаєте, — мовив один селянин.
— А я виджу, що з вами нема що говорити, — мовив Євген. — Гонїть, Берку!
Але поки Берко рушив із місця, один селянин скочив у бричку.
— Вибачайте, пане, — мовив він. — Їдьте, Берку! Я потому за селом злїзу.
Бричка рушила. Селянин сїв обік Євгена.
— Ну, скажіть менї, будьте ласкаві, — обернув ся до нього Євген, — що се за дурницї натуркав вам хтось у голову?
— Та я би панови сказав, але бачите, — і він моргнув очима на Берка, що, обернений до них плечима, поганяв конї.
— Та говоріть, говоріть! Бричка туркоче, то він не розуміє.
