— Е, пан так тільки кажуть, аби нас не лякати, — недовірливо мовив один селянин.
Євген усміхнув ся.
— Виджу, що вже без мене хтось порядно налякав вас.
— То пан кажуть, що в казетах іще нема певности про війну?
— Але ж у ґазетах зовсїм нїчого нї про яку війну не говорять.
— А, може, пан не читали тих найстарших казетів… тих цїсарських…, що від самого цїсаря до всіх ґубернаторів і до всїх старостів ідуть? — закинув один селянин.
Євген чим раз ширше витріщував очі.
— Що вам, люде? Про які се ґазети ви говорите? Таких ґазет зовсїм нема. Від цїсаря до старостів жадні ґазети не йдуть.
— Е, пан жартують. Нам казали, що йдуть, і що в них написано виразно, що на землї буде велика війна між нашим цїсарем і Москалем. Але між нарід сеї відомости не пускають, щоби нарід не полошив ся.
— Не слухайте сього, люде! Хто се вам наговорив?
— Та вже хто наговорив, то наговорив. Ми тільки хотїли знати…
— Якже ж ви будете знати, коли не вірите! — мовив Євген з досадою в голосї.
— Ей, пане! — гірко промовив селянин. — Вам то дурницї, а нам… Нашим дїтям… Адже то війна, то не жарти.
— Але ж нї про яку війну нїчого не відомо.
