Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/233

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 231 —

замкнуть до криміналу, і побачите, що він за адукат. А не маєте свідків, то плюньте в те місце, де були гроші. А більше йому не давайте й иньших остерігайте. Зрозуміли?

— Та зрозумів.

— І вірите менї?

Селянин почухав ся в потилицю.

— Ну, то йдїть і робіть, як знаєте. Гонїть, Берку!


XXXIII.

Гумниська — мале, брудне, жидівське містечко. Вулицї повні вибоїв, тільки в головнім осередку вимощені річни́ми кругляками, по яких селянські вози диркочуть, мов кепський грач по клявішах розстроєного фортепяна. Передмістя мають характер села; осередок виглядає мов збірка мурованих коршем. Тільки коло так званого ринку стоїть кільканацять одноповерхових камяниць. У одній із таких камяниць, розумієть ся, жидівській, містить ся ц. к. повітовий суд[1] — містив ся в ту пору, в якій іде наше оповіданнє. Суд у тім містечку заведено недавно, то й дому власного для нього ще не було.

Ринок, при якому містив ся суд, се була широка квадратова площа, з калюжею на середині, з ку-

  1. Через те, що австрійський цїсар був і королем Угорщини, то всї державні установи звали ся в Австрії цїсарсько-королївськими.