— А, пан меценас, пан меценас, — заметушив ся суддя. — Прошу, прошу! Ось ваше місце. А якже, а якже, Ілька Марусяка. Будемо його судити нинї. Добре, добре!
Євген представив ся заступникові прокуратора й заняв своє місце. Суддя, тимчасом, приступив до вікна й почав своїм звичаєм писати пальцем по спітнїлій шибі. Та ось увійшов практикант, що поводив ся тут зовсїм як господар дому. Він уклонив ся Євгенові, наблизив ся до нього і спитав:
— Пан меценас заступають Ілька Марусяка?
— Так.
— Будемо старати ся, щоб як найшвидше прийшов на чергу. Прошу пана радника!
Пан Страхоцький, почувши сей голос, покинув свою калїґрафію й подріботїв на своє місце.
— Ага-га, зачинаємо, зачинаємо! — пищав він, сїдаючи.
— Возний, закличте — хто там перший? — ага, Митро Бабій і Олекса Чапля, — мовив практикант.
Возний отворив двері салї і крикнув до сїней:
— Митро Бабій і Олекса Чапля!
В сїнях залопотїли важкі чоботи, й по хвилї ввійшли два селяни в латаних кожухах, поклонили ся низько і станули при дверях. На їх вид лице суддї Страхоцького з добродушно-заляканого зробило ся якимось тупо-жорстоким.
— Близше сюди! — запищав він.
Селяни зробили два кроки і знов зупинили ся.
— Близше сюди! — знов запищав суддя й почервонїв на лицї.
