— Я би хотїв просити… Я би мав панови щось сказати…
— Говоріть.
— Але я би хотїв у чотири очи.
— Говоріть і в шість. Я з вами нїяких секретів не маю.
— То пан адукат? І пан хочуть боронити отсего-о?
— Так.
— А пан знають, що то за чоловік?
— Знаю.
— Та-а-ак? — протягнув Жид. — Ну, ну!
І він відвернув ся, силкуючи ся надати свойому лицю згірдний і байдужний вигляд. Євген знав сей жидівський маневр. Він знав, що Жид не має нїчого особливого сказати йому, але рад би своїм секретним говореннєм із адвокатом наполохати селянина, посїяти в його душі недовіррє до адвоката, а се в усякім разї можна буде потім використати. Сього власне не хотїлось Євгенові, і для того він нїколи не піддавав ся на такі маневри.
Та ось, нарештї, викликано справу Лейби Хамайдеса проти Ілька Марусяка. Євген, і за ним обі сторони ввійшли до салї. В нїй було вже душно, чути було запах цибулї, хлопських кожухів і людського поту. Страхоцький сидїв на свойому кріслї, блїдий, змучений і майже сонний. Прокуратор сидїв також задуманий; у нього була молода й гарна жінка, яку він дуже любив, але не меньше підозрівав, що вона ошукує його з капітаном від уланів. Була власне одинацята — пора, коли його Міля одягаєть ся, й коли — говорено йому — капі-
