Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/253

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 251 —

Сей устав і щось живо почав толкувати йому. На лицї суддї, мов на лицї дитини, малювали ся за чергою зачудуваннє, перестрах і тупа резиґнація. Протоколянт сїв на своє місце, а суддя взяв картку до рук і почав читати:

— Однако ж із огляду, що крадїж не доказана, і що бійка була наслїдком безправного нападу Лейби на дім Ілька, і в тім випадку зовсїм оправданим супротивленнєм, то суд увільнює оскарженого Ілька Марусяка від вини й кари.

— Ай вай! — зойкнув Лейба.

Прокуратор поклонив ся й сїв, переглядаючи дальшу справу. Євген і Марусяк, поклонивши ся судові, вийшли з салї.

— Я знав, що так буде, — радісно мовив Марусяк, перериваючи важкі Євгенові думи при виходї з сього захисту справедливости.

— Ви знали? А то відки?

— О, пан практикант у нас добрий панич. І недорогий. Тут давнїйше пан ад'юнкт був, о, то до того з чимбудь не можна було показати ся…


XXXV.

Відбувши ще два терміни й залагодивши все, що мав залагодити в Гумниськах та пообідавши в жидівськім заїздї, Євген таки того самого дня рушив із поворотом, але иньшою дорогою, на Буркотин. Хоча ся дорога була дальша, то проте Євген не хотїв ночувати в Гумниськах, надїючи ся