Сторінка:Іван Франко. Перехрестні стежки (б.р.).djvu/275

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 273 —

віррє, і, порадивши ся, вони рішили скликати в перший тиждень великого посту перше в сьому повіті й загалом у Галичинї народнє віче у своїм містї. До того часу були в Галичинї тільки два народнї віча — оба у Львові. Вони були голосні в цїлім краю, будили всюди щирий запал, але на провінції нїхто ще не думав скликати подібні народнї збори. Євгенові прийшлось довго толкувати навіть своїм довіреним про потребу віча, навіть про можність його скликання, бо закон про збори, не вважаючи на своє більше як десятилїтнє існуваннє, був досї для загалу галицьких Русинів terra incognita, таксамо, як і иньші полїтичні закони, крім одного хиба § 19 основних законів, що давав Русинам язикову рівноправність — на папері. Кінець-кінцїв зібрані приватно в Євгеновім домі повітові патріоти згодили ся на те, ще треба скликати віче. Євген обняв реферат про стан повіту й потребу полїтичної орґанізації, один священик мав говорити про справи просвітні, а о. Зварич про справи економічні. Всї мали відтепер розвинути по селах аґітацію за вічем, освоювати селян із думкою про потребу полїтичної роботи і дбати про як найчисленнїйшу участь на вічу. Всї три референти уконституували ся як вічевий комітет і мали зі своїми підписами внести до староства поданнє про скликаннє віча в законнім термінї. Євген мав таке почуттє, що підсаджує свої плечі під високу й важку вамяну гору з наміром — зрушити її з місця. Він знав, що се праця страшенна, довга й важка, але сказав собі в душі:

— Все-одно! Мушу двигнути!