чекай«, прицукроване для відміни такими словами, як »коханий Мошку«, »любий пане Ґоттесман« і т. д. І в додатку новий реченець: »коло Нового Року напевно заплачу, але то напевно, шляхецьке слово гонору«.
Не можна сказати, щоб пан маршалок говорив се на вітер, щоб кидав шляхецьким словом гонору, мов половою. Нї, він мав уложений дуже гарний, ґенїяльний плян, як підрятувати свої злиднї. В повітї, бачите, були дві каси: кредитове земське товариство, що давало гроші на гіпотеку, що-найменше по 500 ринських; се була так звана »панська каса«, утворена перед двацятьма роками з десятитисячного капіталу, записаного одним дїдичем-патріотом на заснованнє шпиталю в містї, а до пори здїйснення сеї цїли (коли то вона здїйснить ся!) вжитого на кредитові цїли. Сей основний капітал збільшено ще кількоразовою дотацією[1] з повітових грошей і ріжними иньшими зривками так, що тепер каса обертала номінально мало не 50-тисячним фондом. Обік неї була »повітова каса задаткова«, прозвана також »хлопською касою« через те, бо перед десятьма роками її отворено з громадських кас позичкових, стягнених із сїл і взятих видїлом повітовим[2] у свій заряд. Ся каса виносила 80 тисяч і удїлювала дрібні позички від 10 зр. на короткий реченець і за порукою відповідної громадської влади. Розумієть ся, панська каса була завсїди порожня, головним її довжником був пан маршалок;
