Президент згодив ся на се. Почало ся слїдство, і вельможний ґраф Кшивотульський мусїв раз, і другий, і третїй їздити до міста і ставити ся задля переслухів у слїдчого суддї, вислухувати довгенькі виклади про приписи обовязкового тепер закона, що були для нього чимось нечувано новим і незрозумілим, і, вкінцї, зупинити ся перед загрозою: засїсти публично на лаві оскаржених і відпокутувати за свої патріярхальні погляди кількома місяцями вязницї. Все се була для нього страшно неприємна справа, тим неприємнїйша, що, дякуючи заходам маршалка і Шнадельського, вона в усїх дрібницях була голосна в повітї і всюди збуджувала живі розмови, спочування з одного, насміхи, радість і кпини з другого боку.
Коли таким робом каша була заварена, і маршалкові здавало ся, що його противник скрушів достаточно, він приступив до виконання свойого пляну. Одного дня ґраф Кшивотульський, що від часу нещасного слїдства нїкуди не виїжджав і нїкого чужого не бачив у себе, був дуже зачудуваний, бачучи, як на його подвіррє заїжджає знана йому чвірка пана маршалка, а з карити висїдає вдягнений у шубу сам пан маршалок. Ґраф повитав свойого противника чемно, але холодно, а маршалок, не гаючись довго, виявив цїль свойого приїзду.
— Я вважав конечним заявити коханому ґрафові свою пошану й симпатію, — мовив він солоденько. — Безглузді язики силкують ся розгородити нас тернами всяких поговорів, але ми оба стоїмо занадто високо, щоб та піна могла досягти нас.
