А щоб відразу прийти до цїли моєї визити, — дарує коханий ґраф, що я тільки на хвилиночку, страшенно занятий, — так ось вона! Буде коханий ґраф ласкав[1] відвідати мене 4. грудня в моїм домі. Святої Варвари, іменини моєї панї… надїюсь невеличкого, але дібраного товариства… Правда, можу числити на коханого ґрафа?
— Але ж, пане маршалку.
— Нїяких «але», коханий сусїдо! Нїяких «але»! Ся просьба не стілько від мене, скілько від моєї маґнїфіки, а їй коханий ґраф чей же не відмовить.
— Га, коли так…, — нерадо згодив ся ґраф.
— Так, так, коханий ґрафе. Прошу, дуже прошу. І від себе. Обоїм нам дуже залежить на твоїй присутности.
— Га, лис! — міркував собі ґраф по від'їздї пана маршалка. — Який інтерес може він мати в тім, щоб так ластити ся коло мене? І то власне тепер? І видумав мене зага́чити своєю Варварою! Досї в таких нагодах завідомлював білєтиком, а тепер бух! Чвіркою парадує. «Обоїм нам дуже залежить…» Гм…, я чую в тім якусь спекуляцію, але яка вона, не можу зміркувати. Ну, та вже сяк чи так, дав слово, то мушу додержати.
- ↑ Це звичайний польський спосіб розмови у 3. ос. одн.
