Іменини панї маршалкової мали бути сїмєвим празником незвичайної важности. Щоб гідно відсвяткувати його, пан маршалок зважив ся зробити невеличку фінансову операцію: позичити в одного з Ґоттесманів пару тисяч, обігнати ними кошти празника, а з решти, яка лишила ся б, викупити кілька дрібних «паршивих» векслїв і сплатити проценти залягаючих довгів, бодай, ті, задавненнє яких грозило найбільшими прикростями. Першу частину сього пляну він виконав без великої трудности: по кількаденнім роздумі жид гроші дав. Але коли прийшло ся сплачувати векслї і проценти та виробляти деякі прольонґати[1], показало ся, що, крім двох, чи трьох зовсїм дрібних векслїв, усї иньші буди вже перепродані. Пан маршалок аж задеревів, але лаяти жидів, докоряти їм, грозити — не придалось нї на що: кождий жид заслонював ся тяжкими часами, браком гроша, неможливістю довше чекати… Кому продано вексель — навіть сього не міг довідати ся пан маршалок. Сей продав у конторі, другий якомусь аґентові, иньший якомусь незнаному панові. Се відкриттє було для пана маршалка мало чим приємнїйше від чуття делїнквента, якому закладають петлю на шию. Він догадував ся, що жиди брешуть, що знають добре, в чиїх руках находять ся його векселї й довжні записи, але видушити від них назву сього таємного свойого ворога не міг.
- ↑ Продовження, одстрочка
