що не вся шляхта з повіту, розумієть ся, з виїмком шляхтичів „mojżeszowego wyznania“[1], до яких панї маршалкова почувала сердешну антипатію. Приїхав пан президент окружного суду, також спеціяльно »доконче« запрошений паном маршалком. Вже над вечером прибув ґраф Кшивотульський бричкою, запряженою парою огнистих шпаків[2]; хоч ґраф, він, із опозиції иньшим неутитулованим шляхтичам у повітї, нїколи не їздив чвіркою.
Швидко по його приїздї розпочав ся обід. Господар і господиня заскакували коло нього, даючи йому до пізнання, що властиво на його приїзд ждали всї. До обіду покликано при ударі шестої. Ґрафа Кшивотульського посаджено на чільному місцї, праворуч панї солєнїзантки[3]. Лїворуч неї сїв пан президент, а праворуч ґрафа засїв господар дому. Далї позасїдала решта товариства — розумієть ся, самі »свої«, гербові, nati et possessionati[4]. Другий стіл, для панських офіціялїстів і менше видних гостей, був заставлений у офіцинах, а третїй для візників і двірнї — в челядній. Панї маршалкова строго перестерігала звичаю й етикети. Перший стіл мав, по старому звичаю, мати дванацять »дань«[5], другий шість, а третїй три.
Ґраф Кшивотульський і загалом сими часами був не в добрім гуморі[6], а, побачивши президента
